Сторінка:Поліщук К. Червоне марево. Нариси й оповідання з часів революції. Львів - Київ, 1921.djvu/98

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 94 —

чорт не знайде. Але для вас, як для гостей і добрих людей я охоче принесу сам при виконанню одної умови.

— Какой такой умови?

— Коли ви мені дасте слово чести, що заберетеся звідси і заприсягнетеся, що ви дійсні Українці.

— Харашо. Ми тєто можем.

— Так згода, значить?

— Тащі самогон і дєло.

Через деякий час повернувся Антін і приніс свій самогон. Окрім того він роздобув ковбаси і огірків. „Ґаліфе“ повеселійшали і подобрійшали. Пили повними шклянками і говорили: „Ми разі настаящімі хахламі бить не можем? Вот моглі крічать „слава“, „хай жівє“ і прочія разності?!..

Антін чаркував разом з ними, але з його голови ніяк не зникала думка випитати в них, що вони за люде і що мають робити далі? Подумавши трохи, він сказав:

— А знаєте що! Таж ви мені ще й досі не заприсяглися, що ви справжні Українці!

— А разі єтаво і так не відать, что лі?! Посмотрі толькі на картуз і січас увідіш, что єто такоє!

— Та у вас той… значок український, але ви самі що таке? Москалики якійсь, не що инше…

— Ну, а ти разі нє бивал в Москвє? Вот тєто ґород. Однєх церков сорок сороков. А что єто Кієв, єта дрянь? Тут дєвкі в баню нє ходят, а там ого!..

— То Москва, а це Київ. Навчіться шанувати того, що вас годує, — сказав Антін.

— Ну, нєт! Чтоби прісягу дєлать на настаящаво хахла, так нужно бить настаящім дураком! В нас єсть матушка Волґа, а на Волґє утьос і всьо такоє прочєє… Ех, пой і вєсєлісь, када время настало!..

Антін був на підпитку. Розмахуючи руками, він щось говорив: „Ага! Так ви республіки не визнаєте?! Так ви, значиться, буржуаза і контр…“

Закінчити йому не вдалося, бо десять цупких рук потяглося до нього і схопили його…

— Я ще вам віддячу колись! — встиг крикнути він.

Глухі важкі удари кулаків наповнили помешкання редакції „Селянська Доля“…

***