— „Чоловіче! прости іх! нехай вже буде по божому!” заговорила плачучи Бовкуниха. Серце матери не втерпіло.
— „Ні! ні!” твердив Бовкун, „козак слова не ламає.”
И нічим не могли умилостивить Бовкуна, не могли звернуть ёго до прощеня. Носареви поіхали з Батурина ні з чим.
А по селу знов понеслась гуторка! знов говорили про Бовкуна, говорили на всякий лад… довго говорили, тай замовкли, й забули. Не забув тілько старий Бовкун.
Носареви наняли собі у Хмілівці кватиру и стали жить мило, приятно, в любови. Одначе ж батьківский и материн гнів тяжким камнем лежав на серці Одарки. Через рік родився у іх син. Носарев ще раз одважився поіхать до Бовкуна просить прощеня и приіхать на христини. Бовкун и в хату ёго не пустив; а Бовкуниха не стерпіла: „Вже як хоч чоловіче!” сказала вона, „а я поіду.“ Бовкун насупився, замислився, одначе не боронив и пустив стару на христини. Боже мій, як зрадів Носарев побачивши тещу у себе в хаті, а про Одарку й говорить нічого!
— „А як нарекли хлопця?” спитав Бовкун свою стару, як вона вернулась до дому.
— „По дідові: Семеном.”
— „Нехай росте на здоровє, та щасливий буде!”
Сердився Бовкун на Носаревих и не признавав іх за своіх дітей років зо три, поки не занедужав. Ёму здалось, що смерть вже недалеко од ёго: порадився він з протопопом. Пан-отець порадив простить дітей и благословить. Бовкун послав, щоб приіхали Носареви.
— „Ну Петре и ти Одарко!” заговорив Бовкун, лежачи на постелі и дивлячись милим поглядом на свого унука. „Отсе хлопя та смерть мирять мене з вами. Не хочу нести на той світ свого гніву, не хочу лягти в домовину и зложити руки не благословивши вас!… Тілько от-яка умова: коли ви приймете іі — ви моі діти; а не приймете, ваш гріх. Ви знаєте, що я з покон віку козак и ставлю вам через те козацьку умову. Слухай Петре! зголи ти оту цапину бороду, обріж оті попівскі патли, на віки забудь, що ти москаль, одречись од московских звичаів (тілько од батька та од матери не одрікайся, хоч вони й москалі!), вивчись по нашому балакать и не зовись Носаревим… Продражнили тебе люде Жуком, так ти й зоставайся на віки Жуком… Се ще не все. Ще ось що: покинь свою коробку, своє крамарство… не люблю я отих аршинників.. Лучше по нашому, по украінски: паши землю, сій хліб та кохайся з бжолою… От моя умова… Чуєте?”
