— „Хмілівский! ось и бумага од ёго…“ сказав Носарев, достаючи з кишені бумагу.
— „Не треба, не треба!“ одповів Бовкун, „я неписьменний, читать не вмію и без бумаги повірю…“
Одарка підвелась, кинулась на груди матери и обідві заголосили.
— „Цитьте!“ озвався Бовкун, „годі рюмать, наплачетесь у друге, а тепер послухайте, що я скажу: Слухай ти коробейнику! чув я и знаю, що крадуть гроші, крам, одежу, волів, коней; але не чув, щоб християне крали у батька дітей.. А видно крадуть, коли ти у мене вкрав!… Знаю я, що злодіів карають и позорять, и знаю, що злодія ніхто не захоче мати зятем. Просите ви у мене прощеня! Щоб я простив, се-б то щоб я признав своім зятем — тебе, злодюгу, кацапа, що опозорив мене на весь вік, на увесь світ!… Ні! сего козак не зробить… не покриє козак злодія… Що-ж тобі ще сказать? Йди собі чоловіче з моєі хати, не погань іі… моя хата з роду честна!.. йди з неі! не знай ти мене, я не знати му тебе… от и все!..“
— „Таточку!.. чоловіче!“ скрикнули разом и Одарка и іі мати.
— „Цитьте!“ одрізав Бовкун тихіш, поважним, але таким строгим голосом, що зуперечити ёму не можна було. „Тепер слухай ти, Одарко! (він не сказав: дочко!) Позорять діти своіх родителів… се буває, хоч и рідко; але чи позорять же так, як ти нас на старости літ опозорила?! Ти зломала, стоптала отцівску и неньчину волю; ти вразила до дна серце моє и материне; ти показала велику непокірливість, ти обезславила наш честний рід; ти отруіла наше житє; та за таку твою пакість, взять би тебе, накинуть як сучці петлю на шию, та на суху вербу… Пропадай ти, ледача душа!.. За се-б и перед Богом в одвіті не був, — та не зниметься у мене рука… ти моя….“ Голос ёго став тремтіть: Бовкун трохи спочив, глянув на Носарева и знов загорів батьківский гнів. „На що тобі, Одарко, моє прощенє; моє благословенє? уміла вінчаться без ёго, зъумієш и жить без ёго… Бог тобі судья! він бачить материні слёзи… Ти мені більш не дочка, я тобі не батько! Иди собі небого, прощай!“
— „Татоньку, голубоньку! що хочте робіть зо мною, тілько простіть! не проганяйте не простивши!”
— „Батюшка!“ озвався стоячи на вколішках Носарев. „Христос и розбійника простив.”
— „Для мене ти гірш розбійника!”
