— „Чуємо, татусю, и приймаємо іі.”
— „Ну, коли так — иди-ж зараз виголись и вистрижись, тогді я тебе поблагословлю. А ти, дочко! бери сина, та йди близше до мене.”
Носарев митю кинувся з хати, а Одарка узяла на руки свого сина и підійшла до батька. Недужий старий Бовкун єле-єле підвівся, підняв на голову дочки обідві руки, зложив іх хрестом и сказав:
„Благослови-ж вас Боже моєю рукою и пошли вам вік довгий, щастє и здоровє.“ Слёза скотилась з ёго очей и впала на голову маленького Семена.
Тим часом вернувся й Петро. Глянувши на ёго, усі здивовались; навіть недужий Бовкун не втерпів и усміхнувшись промовив: „от-тепер и на чоловіка походиш, а то зовсім був цап!.. який моторний став! справді наче козак.” — Петро, зголивши бороду и підстригшись по козацьки, справді видавав своіми чорними усами и очима щось похоже на козацьку вроду.
— „Годі-ж тепер сердиться! йди до мене сину!”
Бовкун поблагословив Петра.
Тижнів через два Бовкуну стало легше: трохи по троху він и зовсім одужав. Піднявшись на ноги, він первим ділом поплентався в церкву и помолився Богу, одслужив акафист Миколаєві и молебень Пантелеймону, и поіхав до дітей. Порадовалось старе серце Бовкуна, побачивши що дочка ёго живе в любови и в щасті. У хаті Жука усе було по украінски и нічогісенько по московски. Навтішався Бовкун унуком, а на трейтій день, ідучи до дому, сказав: „Ну, дітки! хоч я й одужав, але не на довго, підтоптався я, час и на вічний спочин. Так от, поки ще ноги носять, хочу я поділить вас. Той ґрунт, де я живу, з роду, з віку козацький; ёго я призначаю синові; а для вас, діти моі, єсть у мене добра левада у Куликах, рядом з церквою. От беріть ту леваду, там и садок єсть, та будуйте собі оселю и нехай ваше гніздо зоветься: Жуківкою… Строіться и я чимсь запоможу вас. Ще вам під Куликами 40 днів поля, 5 упругів лісу в Нестратовщині; та ще вам: плуг волів, пара коней и 20 овець и 40 пнів бжоли… буде з вас!”
Не минуло ще й року, як на Бовкуновій леваді під Куликами збудовалась хороша оселя Жуків. Жук щиро взявся за хліборобство и пасіку, а далі й за чумацтво. И хлібороб и чумак вийшов з ёго добрий и пішов Жук у гору, та в гору.
Як тілько Семен дійшов 19 літ, батько оженив ёго, вибравши молоду, богату и гарну козацьку дочку. Більш дітей у Петра не було. Семен, забогатівши, не кинув чумацтва и ще за житя батька
