чудні думки стали лізти до ёго в голову и розгоняли сон. Так ворочався він до світа и тілько що почало займаться на світ, він мерщій встав, вдягся и пішов на хутір. Замислившись, спустився він на греблю, минув річку, вийшов на вчорашній шлях и усе йшов, усе йшов, покіль не піднявся на ту саму гору, де вчора він з Жуком любовався краёбразом. Глянув Джур на Жуківку и промовив голосно: гарно! дуже гарно!
Сонце тілько що стало підниматься и мов червоним поломєм обхватило Жуківку и Кулики… А повітрє чисте як скло, тихе, тепле, так и обдає чоловіка тим чистим селянским теплом, котрим напоіла ёго ніч; запах материнки, чобрину, смилки и зеленого жита, запах чистий, свіжий, тонкий так и вривається силою в груди: легким становиться тісно, вони наповнились свіжим ароматом, серце спочиває якоюсь радостю, и тут тілько чоловік зрозуміє, як різниться таке повітрє од городянскоі спеки и духоти.
Нова картина: по дорозі заскрипіли вози з косарями; заревла череда, поспішаючи на пашу; мекечуть вівці; скиглять голодні свині, тюпаючи в толоку… усе ожило.
Джур сидить на версі гори, тягне люльку, дивиться на Жуківку, та щось думає… А сонечко йде собі та йде; вже геть-геть піднялось, вже почало припікать и зігнало Джура з могили. Тихою ходою поплівся він назад у хутір. Жук ще спав.
— „Отак усі хозяіни роблять,“ говорив Джур, будячи Жука. „Славний з тебе хозяін!.. єй-Богу — славний! Люде незабавом обідати муть, а він хропе, рад що добрався до перини.“
„Та се я так з дороги,“ одговорювався Жук; „завтра так не буде.“
Паничі вмились, причепурились и прийшли в салю. На садовому ґанку сиділи округ столу Соня, Рися, Ганна Ивановна и якийсь незнаёмий нам пан. Соня наливала чай.
— „Се мій брат Семен, а се ёго товариш, лікар Джур,“ сказала Соня панові, и обернувшись до паничів додала: „а се Иван Радіонович Хмара.“
Пан Хмара встав, подав руку Семенові и сказав:
— „Прошу любить и жаловать, ваш сусід, титулярний совітник.“ Жук стиснув ёму руку, поклонився и швидче сів до столу.
— „Раненько ви, паничі, встаєте!“ сказала, сміючись, Соня.
— „Я раньше вас устав,“ сказав Джур, „ще сонце не сходило; а от ваш братуха спав би й до вечера, коли-б я ёго не збудив.“
