невинність, сама небесна чистота, та душа ангела, котру люблять малёвать поети и художники…
— „Ох! молодість, молодість!“ сказала зітхнувши Німкиня: „не знаєш ти ні журби ні клопоту; не вважаєш ти на те, що завтра буде; живеш ти тим, що маєш сегодні…“
А Джур все не звертав очей з Рисі.
— „Чи ти ще довго будеш гойдаться, Рисю?“ спитала Соня.
— „Покіль захочу, — а що?“
— „Ми пійдемо.“
— „Идіть, мені байдуже, я й сама до дому втраплю, не заблуджу,“ и з уст іі посипався звінкий голосний регіт. Так не регочуть ні городянки, ні вишколені „приличіями“ діти аристократів.
Втомилась Рися и злізла з орелі. Усі пішли по саду. Джур замислився.
— „Ви за кордон поідете?“ спитала Соня.
— „Хотів би, та не знаю, чи буде з чим, грошей треба.“
— „В які землі поідете?“
— „Мабуть в Німечину: до Відня, Праги, Липска, може заверну до Цюриха.“
— „Вернувшись катедру візьмете?“
— „Ні.“
— „Чому?“
— „У профессора увесь час йде на теорию, на лекциі. Теория сама по собі усюди нічого не стоіть, а в медицині більш усего потрібна, як для науки так для житя, практика. Правда, в університеті єсть клініка, але в клініці нашій небагато напрактикуєш.“
— „Хиба профессорові вже не можна приватно практикувати?“
— „Можна, и практикують, та не слід. Удариться профессор в практику — и так полюбить гроші, що у ёго не буде вже й часу йти за наукою. Поведе він своі лекциі, спустивши рукава, аби-як; як торік, и позаторік, так и сёгодні и завтра. Коли ж я вольний лікар — мене ніщо й ніхто ні до чого не приневолює; лічу по охоті; пильную за наукою; нові теориі вводжу в практику; з практики обновляю теорию и таким побитом и в науку и в житє вкладаю більш користи ніж — профессор.“
Соні здалось, що в речи Джура оддається якась фальшива
