нота: але вона не зъуміла знайти тієі ноти, и щоб самій не сфальшовать — замовкла.
— „Ой як жарко! дивіться: так піт и ллє… От би тепер викупаться,“ сказала Рися.
— „Господь з вами!“ скрикнув Джур. „Хиба вам жить остило!“
— „А що?“
— „А те, що скупавшись тепер, як раз придбаєте горячку, або ревматизм.“
— „Ви лікар — так вилічите.“
— „Не завжді и лікар поможе… По моёму — нуте, краще до хати.“
— „Заспівай, Соню!“ сказала Рися, прийшовши в хату.
— „Співай ти, я не хочу.“
Джур принявся просить Рисю заспівать. Рися сіла до рояли, ударила по клавишам и заспівала: „в кінці греблі — шумлять верби, що я насадила.“
Джур подяковав ій и спитав; чи не співає вона великоруских пісень?
— „Співаю,“ одповіла Рися „та тепер вже ніяких не хочу; жарко, попросіть Соню.“
Соня порилась у нотах и заспівала „Ах! морозъ морозецъ! молодецъ ты русскій.“
— „Тепер ваша черга!“ пристала Рися до Джура: „співайте.“
Джур одмагавса, а далі спитав:
— „Якоі ж вам?“
— „Якоі знаєте… А то, ні!.. тривайте: я співала украінску, Соня великоруску, а ви циганску…“
Усі зареготали, а Німкиня трохи почервоніла.
— „Хиба я циган?“ спитав сміючись Джур.
— „Так що, що не циган! аж и Соня не великороссиянка, а співала великоруску пісню.“
Джур заспівав дуже добре Мицкевичевого „Воєводу.“
Прийшов час обідати. За обідом Рися усе жартовала, усіх смішила.
Пообідавши Жучиха пішла спочить, а Семен, узявши під руку Соню и вийшовши в сад, спитав у неі:
„Як тобі сподобався Джур?“
Соня здвигнула плечима, глянула на Семена и сказала:
— „Ніяк… здається, чоловік розумний.“
