зберуть таку велику сумму, якоі треба на те, щоб завести університет?“
— „Нехай дають, хто що може!“
— „Але кому вони давати муть? хто від них приймати ме? Чудно, тай годі!.. Та я й не вірю, щоб ви такі неподібні речи вели од щирого серця… се ви туман пускаєте, дражните мене.“
— „Ні!“ сказав Джур: „та тривайте, ще ось що: я почав з того, що хто піде в той університет?.. питаю вас: ви пішли б?“
— „Отак ви и всі!.. гукаєте про-Біг: „давайте нам університет!“ — а нехай завтра дадуть вам ёго — то й стояти муть порожними авдиториі: бо одна скаже: я й рада б, так спроміжности не маю; друга заговорить, що вона не приготовлена; трейтя…“
— „Годі! годі!“ перебила Джура Рися. „Знаю, що дальше: „пята, шоста, сема и т. д.“ Так ви усі еманципатори,.. у вас одна річ, „роля женщини призначена ій самим іі полом…“
„Постійте! пустіть и моє слово до гурту,“ озвався Жук, стоячи на порозі и вслухавшись в спір сестри з Джуром. „На ниві житя справді роля женщини обведена самою природою; єсть такі справи, до котрих женщина не може належати по своій фізичній природі, на пр. солдатчина; але ж и з сего не виходить того, щоб женщина мусіла потребовать меньшоі освіти ніж мужчина! Чому женщина не може бути лікарем, учителем, судею, профессором и т. д.? Мені здається, що самий пол приневолює до того, щоб женщина була просвічена не менш як й мужчина, бо женщини перша природна роля — єсть роля матери; значить — роля найважнійша в громадянскому житьі: роля воспитальниці!.. які будуть неньки, такі й діти… Я стою за те, що у чоловічестві усе лихо залежало, залежить й залежати ме ще довго од женскоі темноти!. Яким духом напоєна мати, таким вона напоіть и своіх дітей…“
— „Одначе наші нені,“ вмішався Джур, „були напоєні духом крепацтва, неволі, а не напоіли нас тим духом…“
„Бо прийшов свій час, прийшла своя година, прийшла смерть крепацтва; але скілько-ж віків народ терпів неволю, скілько віків чекали ми сего часу!.. Отже коли-б женщини, коли-б матери були освічені, напоєні духом волі, не проходили-б цілі столітя, покіль знеслось рабство!.. Рабині родять рабів! се така аксіома як и те, що на вербі не ростуть грушки…“
