— „Дарма, піду; хиба в мене ноги куповані…”
Вийшли на поле. Джур став заводити річ про достатки и трохи-по-троху навів річ и на худобу Жуків и довідався, що Жуки мають трохи не півтора тисячи десятин однієі землі, що в добрий рік дохід іх буває в сім тисяч карб.; але скілько ще мають грошей — того не довідався, бо Жук на питанє про гроші якось нехотя одповів Джурови:
— „Хто ёго знає, я не считав и ніколи не розпитував про се мамусю… знаю, що щось є, але кілько — не скажу.”
И знову у душі Джура забігали питаня: чи казать, чи не казать? И знов Джур становився на тім, що тепер не час ще говорить про своє коханє… треба ждать…
Зблизився й день виізду Джура з Жуківки. На кануні сего дня з-ранку Джур принявся паковать своє збіжє. Вложивши усе и зачинивши скринку, він глянув округ себе и в душі ёго заворушився жаль и коханє… серце ёго так защиміло; страсть, стрівшись з розлукою, підняла страшну хуртовину!.. а тут наче на зло повз вікна пройшла Рися по саду!.. Джур загорівся ще більш и тут то натура дала ёму знати, що вона не признає й не хоче признавати ні яких матеріяльних розчотів… що який-б не був матеріяліст, але мислить про те, що „коханєм ситий не будеш“, натура дозволяє тілько тогді, коли страсть не запалала ще усією силою свого огню, поки сила любови не обхватила ще усіх нервів, усёго орґанізма! тілько тогді!.. а в час хуртовини серця не застановиш ёго чувств, як не зупиниш людскими руками тієі хвилі, котру жене сердитий вітер по воді!
Джур вибіг в сад и догнав Рисю. Рися йшла задумавшись.
— „Добрий день!“ сказав Джур.
Рися здрігнула. Голос Джура наче електрична искра пробіг по іі жилах.
— „Добрий день!“ одповіла вона.
— „Що се ви так рано вийшли на прогульку?“ спитав Джур.
— „Так! я давно вже встала… не гарно спалось… а ви давно встали?“
— „Я вже вложив ся…“
Обоє замовкли… Джур подивив ся на Рисю: очи іі здались ёму вохкими: от-от викотяться з іх слёзи.
— „Орино Йвановна!“ сказав Джур, „скажіть мені правду: ви плакали?“
— „Ні!“
