ко!.. От-що нам шкодить!.. усякий хоче ватажковати, а робить нікому… „Усе пани та пани, а хто-ж на греблю?..“
Оскерко підскочив, и став видавать з себе завзятого червоного ліберала. Сопун підойшов до Жука й тихенько сіпнув ёго за полу…
Минуло ще тижнів зо два. Раз під двором Жучихи задзвонив дзвоник и зупинився візок, з котрого виліз якийсь мужчина и війшов у двір.
— „Хто се такий приіхав?“ сказала Жучиха, дивлячись у вікно.
— „Се становий!“ одповів Иван й пішов одчинять приізжому двері.
— „Я отсе до вас по ділу,“ сказав становий Жукові.
„А хибаж у нас трапляється, щоб становий заіхав коли без діла?” пошутковав Жук. „Ну, кажіть-же, яке там у вас діло до мене?”
Становий достав папери, подав Жуку и промовив: „велено з ґуберніі підсогласить панів, чи не пожертвує хто чого на монумент Лєрмонтову… Так отсе я й до вас за сим…“
„Добре,“ одповів Жук, достав з кишені три карбованці й подав іх становому, говорячи: чим богаті, тим раді.”
Становий сховав гроші й папери и закурив папироску.
— „Скучно тепер на хуторі… Осінь… грязько…” заговорив становий.
„Ми не скучаємо,“ одповів Жук.
— „Хиба у гості часто іздите?”
„Ні! більш дома! та й ні куди іздить.”
— „Де вам нікуди! кругом вас сусіди: он Хмара, Ракович, Коломієць; знов недавно переіхав сюди Віренко, чоловік звісний… та ви-ж ёго знаєте… ви, здається, були у ёго?”
„Був!”
— „Ну, от вам! хиба мало сусід… Я отсе зараз од Хмари, чув у ёго, що ви якусь кассу у Куликах завели?”
„Не якусь, а позичкову, и не завів ще, а думаю завести,” одповів трохи з серцем Жук…
— „А Хмара казав, що вже завели.”
„Бреше ваш Хмара.”
— „Казав, що й громаду ви збирали у себе…”
„Збирав, тілько не громаду, а чоловік кілька…”
„Еге!.. бачте! а він каже: усю громаду, я й думаю, що як
