— „На що за лікарем?“ спитала спокійно Жучиха. „Сеня тобі правду говорить.“
Соня здвигнулись, подалась трохи назад и тихо промовила:
— „Правду?.. так значить, ви мені не мати?“
— „Ні, Сонечко, ні!“
— „Хто ж моя мати?“
— „Не знаю, моє серденько!“
— „Так я безрідна? так у мене й матери нема?… ніхто іі й не знає!.. Де ж ви мене взяли?.. а батько мій хто?“
— „И про те не знаю!..“ одповіла Жучиха.
Соня спустилась на столець… ноги іі и вся вона тремтіла.. холодний піт виступив на чолі. Зложивши хрестом на грудях руки, бліда як крейда сиділа Соня и говорила:
— „Так я безрідна!… ні батька, ні неньки!“
Жучиха и Семен принялись заспокоювать Соню. Соня мовчала… тілько краплі холодного поту виступали більш и більш. Жучиха одвела іі в спальню, вложила в постіль, вкрила теплим одіялом и сіла біля ліжка; а Семен, стоячи з боку, дивився и мовчав… Лице ёго якось витяглось, очи запали, на чолі понапинались жили… Багацько він пережив того дня!.. ёму здалось вже, що щастє, надія, мелькнувши наче блискавка, знов покинули ёго, осудивши терпіть ще гірші муки.
Помовчавши, Жук тихим голосом промовив до матери:
„Мамо! послать би за лікарем?“
— „Пошли, синку, швидче!“
Жук на цинках вийшов з хати.
Два гонці побігли за лікарями!
А Соня, закривши очи, лежала наче мертва. Рися и Frl. Ганна, не знавши нічого, тілько дивовались: ім здавалось, що тут сподіялось щось чудне, але що именно — вони не могли зрозуміть.
Минуло годин зо дві, в котрі Жучиха не одходила від Соніноі постелі. Далі вона тихенько встала, нагнулась до лиця Соні, и стала прислухаться, чи дише вона, чи ні. — „Пресвята Богородице! спаси іі!“ промовила Жучиха. Очами повними сліз подивилась вона на образ Пречистоі, перехрестила тричи Соню и подумала: „заснула!“
Нищечком, тихенько вийшла Жучиха з Соніноі спальні, а слідом за нею ввійшла туди Frl. Ганна.
