скривався під довгою чорною косою, котра спускалась низше пояса. Рот Соні — звичайний, трошки розкритий, спідня губа видавалась трохи наперед; ніс кирпою; шия довга, біла як сніг; здається білость шиі и плечей спорилась з білостю украінскоі вишитоі и вимережаноі сорочки, котра покривала груди и плечи Соні; голова уся заквітчана полёвими квітками. Дивлячись на Соню, не з разу можна було означить іі вираз и красу: на первий погляд вона здавалась некрасивою, вялою; але чим більш дивишся на іі, тим більш становиться вона перед тобою красивійш и красивійш, и кожен, хто довгенько дивився на Соню, одходячи од неі думав: король-дівка!.. Рися була ще дитина, ій йшов 16-ий рік; невеличкий зріст, бистрі чорні палкі оченята; повне свіже з румянцем смугловате лице, коралёві тонесенькі губки, каштанове волосє… от и вся Рися…
Стара Жучиха зазнаємила Джура з Сонею и Ганною.
— „Дивіться, матусю, скілько я набрала грибів,“ сказала Соня, висипаючи на траву повну корзинку грибів.
— „Бач! а я скілько ходила, хоч би тобі поганого знайшла; навіть и мухомора не бачила,“ озвалась Рися.
— „Не даром же говориться: щасливому по гриби ходить,“ вмішався Джур.
Соня подивилась у низ и стала обтрушувать траву, котра поприлипала до іі спідниці.
— „Ну — бо, Опанасе! чи даси сёгодні полудновать, чи ні? ти хиба забув, що паничі не івши?“ сказала Жучиха поварові.
— „Готово! готово!“ озвався Опанас, „зараз давати-му.“
— „А в тебе, Марусю, готово?“
— „Готово, пані.“
— „Коли готово, так гукай на косарів, нехай полуднують.“
Панночки розіслали під березою килим; Опанас постановив на килимі тарілки и миску з варениками. Маруся одставила кашу, розіслала рядно, положила ложки; узяла високу віху, напяла на неі Опанасову кирею, підвела іі у гору и гукнула: „полудновать! полудновать!“
— „Даремно гукаєш!“ глузовав Опанас, „ти ростом, хоч и з віху, а голосом не вийшла, пищиш, наче кошеня; хто таки почує тебе… А ну, кріпче гукни!“
— „Почують и так, коли захочуть,“ сказала Маруся.
— „Ні, не почують.“
— „А ну, я гукну!“ сказав Джур и так ревнув „полудновать!“, що аж Рябко вискочив з під воза и загавкав несамовитим голосом; а луна озвалась десь далеко за Нестратовщиною.