Сторінка:Правда. письмо літературно-політичне. Рочник VIII-ий (1875).pdf/675

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
667

По лицю Нельговского пробігла наче судорога. — „Рад би и повчиться и вивчиться, та пізно здумав,“ одповів він; „нехай вже молодші учаться майстерствам: а нам з вами, Уляно Петровна, годі!.. пізно… ми з вами повернули вже на четвертий хрещик.“ Останні слова Нельговский вимовив з притиском, бажаючи тим показать Лавровій, що він зрозумів іі шпильку и умисне кольнув и іі.

Джур став гризти нігті, Коцюк дивився на своі чоботи и бив кулак об кулак, а Ноздроватий всміхнувся и став розглядувать на стіні якусь картину; Лаврова ж ніби не примітила тієі шпильки и спитала: „Справді, чого ви були на заводах?“

— „Хиба ж ви самі не знаєте… я ж вже нераз говорив вам, що моя міссия розвідать житє робочих.“

— „На що се вам?“ спитав ёго Ноздроватий.

— „Се моя задача! спізнавши добрі и злі сторони житя робочих, можна вказать, чим запомогти робочому и у нас на Украіні.“

— „Нічим не треба запомогать,“ озвався Джур, якось ліниво и не перестаючи гризти нігті.

— „По вашому — житє робочих так добре йде, що ніякоі запомоги не потребує?“ спитав з иронією Нельговский.

— „Я не знаю, як воно йде: чи погано, чи добре; бо я ёго не розвідував…“ одповів Джур крізь зуби.

— „Се и не розвідувавши, відомо усім, що житє не тілько робочих, а й загалом масси селян — дуже зле, як на Украіні, так и в Галичині и всюди,“ промовив зітхнувши Коцюк, „и довго воно таким буде, покіль не засвітить сонце справжнёго, національного розвою, просвіти и волі.“

— „Воля не тілько узко-національна, але воля й добробит усего чоловічества тогді тілько й засяє, як ми не будемо лізти з своєю запомогою; як кожен робочий, кожен хлібороб зарубає собі на пучці девізу: сам собі помагай!“ промовив докторально Джур.

Нельговский аж руками сплеснув од такоі речи; в очах ёго и на лиці показалась разом и радість и злість. — „Таку саму проповідь читав я — забув вже в якому романі…“ одповів він. „Коли не помиляюсь, здається, хтось з героів Шпільгаґена проводить таке мудре, таке гуманне правило, не вважаючи на те, що на дні сієі філозофскоі проповіди лежить самий гидкий, самий узкий еґоізм…“

Джур всміхнувся.