Джур зареготався… „А ви як міркуєте, пане Коцюк?“ спитав він.
Коцюк зрозумів иронію Джура и сказав: „По моёму п. Нельговский правду сказав! сі проповіди — коли не самий крайній идеалізм, то самий еґоістичний, самий найгірший реалізм; а чи те чи друге — все одно: давайте ёму назву яку хочете, од назви діло не переміниться, а все таки вийде те, що проповідь „помагай кожен сам собі“ така проповідь, од котроі повинен тікать и затикать уши усякий чоловік, котрий бажає добра и щастя рідному краю на підставі демократиі, а не плутократиі.“
Ноздроватий, котрий до сего часу мовчав, озвався й собі. — „Тривайте, господа!“ заговорив він мішаючи великорускі и украінско-рускі слова: „господин Джур говорить: „каждий помагай сам собі“; господин Нельговский виводить з сего, що, коли занедужав чоловік, не нужно ёго лічить, значить: не нужно и лікарів, а господин Джур сам лікар.“
Джур не дав ёму договорить: він встав з свого місця и сміючись сказав: „Хиба й ви за підмогу мужикові, за підмогу робітникові, за філантропію?.. Коли так, то скажіть, будьте ласкаві: як ви запомагаєте своім „крестянам“, визволеним з вашого кріпацтва?… чи помогаєте ви ім, коли трафиться, що у них нічим заплатить вам оброку за землю?“
Панска кров заговорила в жилах Ноздроватого: — „До сего нікому діла нема,“ одповів він.
— „Еге! то-то „нема діла“! — бо ми оброком з селян живемо, на оброці іздимо до Німців, щоб вступаться за німецкого мужика“… говорив Джур.
— „Вже ж не кожному безштаньку мішаться в моі діла, в моє житє —“ різко сказав Ноздроватий и увесь почервонів.
— „Отсе як раз по пански, по полтавски,“ усміхнувся Джур.
— „Панове, панове! годі вам!“ озвалась Лаврова, бачучи, що між Джуром и Ноздроватим піднимається фуґа, и знаючи гусарску вдачу Ноздроватого, котрому не дорого стояло и вдарить Джура. — „Прошу вас панове, не споріть!… цур ёму! чого спорить!… Страх, як не люблю в своій хаті сварки.“
Ноздроватий притих и сказав: „ваша хата для мене храм, ваше слово для мене закон… а з господином Джуром ми докінчимо річ де-инде.“ Ноздроватий взяв шапку, попрощався з Лавровою и пішов, не кивнувши навіть Джурові головою.
