Бажаючи розвіять той неприятний вплив, який зробили слова Ноздроватого, Лаврова сказала Нельговскому: „Знаєте що? поідьмо завтра на гулянку в Шандав.“
— „Чи іхать, так и іхать,“ одповів нехотя Нельговский.
— „А ви з нами?“ спитала Лаврова Коцюка.
— „Коли візьмете!“
— „Ну, значить всі гуртом! певно, що й Ноздроватий поіде… я ёго вдачу знаю, він до завтрого одійде.“
И знов усі замовкли. Нельговский попрощався и пішов, кажучи, що він втомився и хоче спочить.
Джур просидів у Лавровоі до пізна. — Прийшовши до дому, він застав у себе на столі карточку Нельговского и якесь письмо; у Джура наче що ёкнуло в серці, швидче розпечатав він письмо: воно було від Ноздроватого. Ноздроватий писав Джурові, що такі наруги, яку заподіяв ёму у Лавровоі сёгодня Джур, „змиваються тілько кровю“ и що він препоручив Нельговскому умовиться: коли, де и яким оружєм повинен одбутись поєдинок. На карточці Нельговского стояло: „за одповідю зайду до вас завтра в ранці о 8-ій годині.“
Джура кинуло в жар. „От-тобі й на!… отсе так!… от-тобі бабусю и юрьів день!… Що ж ёго діяти?“… и різні думки забігали в голові Джура. Ходячи великими ступнями по хаті, він усе тер рукою по лобі, наче хотів витерти відтіль пораду для себе; далі взяв шапку, загасив свічку и тюпки побіг до Лавровоі.
Лаврова ще не спала; вона дуже здивовалась побачивши Джура: лице ёго горіло, він задихався, піт так цівкою и котив по лицю.
— „Що се з вами? що за знак? кажіть швидче!“ питала Лаврова.
Джур подав ій письмо Ноздроватого и карточку Нельговского: „Прочитайте, все взнаєте… порадьте, що робить!“ сказав він и швидче сів на диван: ноги в нёго тряслись.
Лаврова прочитала.
— „А що?“ спитав Джур.
— „Ноздроватий, завсігди Ноздроватий!… собака — собакою й пропаде… горбатого хиба могила виправить.“
— „Добре! але що ж я мушу робити?“
— „Певно, що не стріляться!“
— „А як же? треба ж принять зазив… хиба оповістить поліцию — чи що?“
— „Плюнуть, тай годі!“
