Ключем кипить и парує в паровику вода; з димаря преться дим и вискакують искри; колеса під ваґонами гуготять по зелізних рельсах; парова сила везе з Дрездена швидкий поізд, а в тому поізді іде Лаврова и Джур.
Седить Джур рядом з Лавровою, дивиться на неі, любується іі красою, веде сердечну розмову; весело ёму, спокійно.... Тілько ж — глянь! и пробіжить на чолі у нёго якась нервова дрижа.
— „А що, коли він поженеться за мною?“ мигне в голові Джура думка про Ноздроватого. „От не було печали так чорти накачали!.. и надало мені зачепить ёго!.. щоб було змовчать, нехай би говорив собі, що хотів; так ні ж!.. десь мене біс сіпонув за язик… Правду кажуть, що язик мій — ворог мій, так воно й вийшло. Та ні! не поженеться!.. се не Россия! тут не з подорожними[1] и не на почтових іздять!.. Та й куди б він погнався за мною! Ёму одна дорога, мені десять!..“ И заспокоіться знов Джур.
А колеса гудуть! стациі мелькають — ось и Мюнхен!
Лаврова ще на дорозі подала синові телеграфом звістку, щоб іхав не до Дрездена, а в Мюнхен; Джур же й собі послав лист в Жуківку, звіщаючи про свій переізд, „щоб изучить адельгайдский солоний ключ біля Мюнхена.“
Тижнів через два чи що, Француз ґувернер привіз до Лавровоі и одинчика Васю. Хлопя було вбране в одежу украінского покрою: широченні червоні шовкові штани; сорочка з батисту, біла наче сніг, аж вилискується, вимережані и вишиті шовком и золотом рукави; пазуха трохи розхристана…
— „От Ваш и мій Украінець,“ сказала Лаврова Джурові.
Джур глянув на хлопця поглядом авторитета, всміхнувся и спитав Лаврову: — „На що ви ёго так убрали?“
— „На те, що він Украінець.“
— „Начеб то Украінцям не можна ходить в европейскому убрані? начеб то Украінцям треба носить поверх себе таку відзнаку, щоб зараз видно було, що то Украінець, а не Фін!“
Не сподобалась Лавровій така річ, вона кинула з боку на Джура якийсь визиваючий погляд и сказала:
— „В національнім убрані єсть своя користь, воно раз-у-раз нагадує дитині, до якого роду вона належить.“
- ↑ Подорожними зовуться в Россиі білети на права брать почтових коней.
