— „Треба, щоб дитина и без виставки знала, хто вона є.“
— „Хиба против сёго хто суперечить?.. Певно що треба; та мені здається, що й національний розвій має свою азбуку, свій буквар, як и грамота и письменство. Не вивчивши букв, не вміти-ме дитина читать… Перша азбука, перше слово національного вихованя и розвою — єсть рідна річ, далі убранє…“
— „По моєму красче всёго, щоб дитина росла и розвивалась прямо тілько людиною…“
— „И виросла и розвилась космополітом?“ перебила Джура Лаврова.
— „Еге! а що ж?! космополітизм не вадить добру ніякоі осібноі нациі, ні добру загалом усіх людей.“
— „Тото бо й то, що вадить! та ще й як вадить!
— „Отсе для мене новина! сего я з роду не чув,“ сказав Джур з усмішкою.
— „А хиба вже ви й не думали про те, що на світі більше того, про що ви не чули… Ви скажіть мені от-що: чи єсть у космополітів реальний ґрунт? на якій ниві житя реалізовали космополіти свою працю? де користь, де плоди космополітичноі праці? Нема! бо космополіти однаково працюють и на Німців и на Шведів и на Жидів, и через те праця іх розлітається по всёму світу такими крапельками, що з неі и плода ніякого нема.“
— „Се так ваші Полтавці думають, бо вони дальше свого носа нічого не бачать; а ви оберніться до историі, та гляньте перш усего хоч на християнство! чи просвіта християнством — не єсть плодом космополітичноі праці?“
Лаврова не знала, що сказать, и швидче звернула на шутку. „Полтавці! дались вам Полтавці!.. може ще скажете: полтавскі пани?.. знайшли, де Богу молиться… Хиба не самі ви, дивлячись на Ноздроватого, рівняли полтавских панів до помийниці… Та цур ім! ви красче покажіть мені такий народ, котрий б, стоячи на космополітичному ґрунті, добився собі волі и добра!“
— „А перша революция Французів…“
— „От-тобі й на!.. хиба руіна великоі революциі вибухла не на національнім ґрунті?.. Годі! годі!.. ви мене не переспорите!“ И Лаврова силковалась швидче перевести розмову на що инче.
— „Лишенько мені! який ти, Василю, блідий,“ говорила вона, дивлячись на сина. „Чи тебе там добре годують?“
— „Добре, мамуню!“
