— „А тому, що, вийшовши за Джура, ви переідете жить в город, про Куличан тогді й байдуже… тогді з вас користи селянам ні якоі… “
— „Чудно! хиба, живучи в городі, не можна працювати на користь селянам?“ перебила Рися.
— „Можна! та зверніть увагу на те, що праця городян — більш праця теоритична. Теоретиків у нас — хоч греблю гати, а практиків нема… через се й виходить, що говорять у нас багато, а роблять мало. Цур ёму, тому городові! в городах єсть и без нас кому працёвать, працюймо в селі!.. Кажу ж вам, наша сила, наше спасенє в селі, та в землі… Чи так, Семене Иванович?“
— „З городів идуть на села проводаторі цивілізациі, без городян села б запліснівіли,“ одповів Жук.
— „Гай, гай!“ всміхнувся Віренко. „А чи багато ж тих міссіонерів у нас; де ті плоди, котрі виросли на селах з кореня городянскоі цивілізациі? в чім полегшало нашому селянинові? — Яким він був темним літ 200 назад, такий й тепер! Скажете може, що цивілізация визволила ёго з крепацтва; а хиба не цивілізация запропастила ёго? хиба, давши особисту волю крепакам, „цивілізация“ не наділа на всіх селян ярма економічного рабства? хиба „цивілізация“ земства не сковує більше й більше своіми податками наших селян? А все з городів иде таке добро… и все именем цивілізациі… “
— „Е, ні! ні!“ перебив Жук; „тут виновата не городянска цивілізация, а та фалшива дорога, котрою йшла цивілізация… стоіть тілько звернуть на пряму дорогу.“
— „Так, але хто ж зверне? певно, що не ті цивілізатори и ватажки, що посідали в городах… Треба пильновать, щоб селяне самі звернули на путь цивілізациі, треба, щоб городянскі цивілізатори покинули теоретичну роботу в городах, та взялись за роботу в селах, та повели цивілізацию „з низу в гору“. Всяка рослина йде в гору з землі… Дайте селянам землю, у іх буде хліб; уменьшіть налоги — у селян будуть гроші, не буде жидівскоі лихви; дайте учителів — вони самі заведуть школи… от що! землі й землі, світу и світу дайте селянам!“
— „От тілько заговорили про землю, зараз и являються земці,“ заговорив Жук, дивлячись в вікно. „Хмара приіхав.“
— „Хмара з-проста не приіде…, але я не хочу й бачить ёго,“ сказала Рися и пішла в свою кімнату.
