над нею. В серце до неі стала пробиваться пімста. „Я вимещу ёму… я посміюсь над ним ще гірше, ніж він з мене… Я ёго знайду… знайду під землею… Я стану перед ним як манія, не дам ёму супокою ні на годину; скажу: „от се тобі плата за твоє коханє…“ Потім… потім…“ Вона й сама не знала, що „потім“. Незвичайне чувство злости давило іі; іі кидало то в жар, то в холод. К світу чувство трохи вгамовалось и Рися заснула.
— „Матусю!“ говорила другого дня Рися матери; „я через тиждень поіду.“
— „Куди?“ спитала з дивовижею стара.
— „За кордон.“
— „Що ти, Рисю! чого ти поідеш?“
— „Чого?… поіду вчиться… а може — може й Джура знайду де....“
Жучиха ще більш здивовалась: учора Рися одрікалась од Джура, а сегодня говорить, що поіде шукать ёго!..
— „На що він тобі здався? — ти ж учора говорила…“
— „Говорила, що не обернусь до ёго. — Так, але я не на те й шукати-му ёго… я знайду ёго, щоб посміяться над ним…“
— „Цур ёму, серденько! викинь ёго з голови, забудь про ёго! — Чому ти там учити-мешся?“
— „Медицині буду вчиться… поіду в Цюрих, вивчусь и вернусь до вас в Жуківку…“
— „Мій вік… Рисю! сама знаєш: день до вечера… заідеш, я вже й не побачу тебе.“ Жучиха стала плакать. Слёзи матери стревожили Рисю, вона принялась заспокоювать іі.
Семен и Соня хоч и здивовались на бажанє Рисі, але не одговорювали іі іхать в Цюрих. Про Джура Жук не безпечився, він запевно думав, що Рися й сама сказала, що не бігати-ме по Европі, шукаючи Джура, а буде силковаться розізнать, де він, и взнавши запевно про се, явиться перед ёго, „щоб помстить, щоб посміяться з ёго“.
Зібралось товариство позичковоі касси. Обсудивши належачі справи, Жук заявив, що Хмара проситься, щоб ёго приняли в товариші.
— „На що нам Хмара? у нас досить товаришів и без ёго,“ обізвався хтось з громади.
