Жук и собі не мало здивовався; побачивши між гістьми офицера в жандармскім убрані… Один з гостей з гербовими ґудзиками виступив наперед, підойшов до Жука и спитав:
— „Ви Семен Иванович Жук?“
— „Я,“ одповів Жук.
— „Я судовий слідователь, а отсе зі мною товариш прокурора, коміссар, жандармский офицер и становий; а ото останні — ваші сусіди: дворяне Хмара и Кабанець; я взяв іх за свідків… По волі начальства я мушу потрусить вас.“
Жук трохи поблід. В душі ёго закипіла злість. „Порядки благоустроєного государства“ підняли в ёму цілу хуртовину: він в очевидь бачив, на скілько заспокоєне в „благоустроєному государстві“ житє частних людей. Як евангельский злодій, про котрого сказано, що ніхто не відає, коли прийде „тать в нощи", так и слуги „благоустроєного государства“ вриваються, коли захочуть, в дім кожного и роблять, що хочуть…
Жук пересилив себе и спокійно спитав слідователя:
— „Чого ж ви шукати-мете, трусячи мене?“
— „Законопротивних бумаг и книг.“
— „Добре! шукайте!.. Тілько спершу объявіть мені, як слідує по закону: з якоі причини ви трусити-мете мене?..“
— „З волі и по приказу начальства…“
— „Се не причина —“
— „Другоі ми не знаємо…“
— „Та, коли так, то й я вас не знаю; будьте ласкаві, покажіть мені приказ начальства, щоб я завірився, що ви справді од начальства, и щоб я знав, що ви чиновники, а не хто инчий…“
— „Хто ж инчий має право трусити?“ одповів слідователь.
— „Всяково буває… самі добре знаєте…“
— „Се-б то як?“ перебив товариш прокурора, „се-б то ми самозванці?“
— „Я сего не кажу, я хочу запевниться, що ви не самозванці.“
— „От становий и сусіди ваші Кабанець и Хмара запевнять вас, хто ми; а приказу ми вам не покажемо… не гайте нам часу, ведіть у кабинет!..“
Жук здвигнув плечима.
— „Коли по волі не хочете, ми потрусимо по неволі; поламаємо замки у вашому бюрі и потрусимо,“ сказав слідователь.
— „Робіть, що хочете,“ одповів Жук.
