Демократія в наші дні, властиво кажучи, не буває народнім правительством, а тільки народньою адміністрацією. Для демократії справа адміністрації є справжнє й одне з головних завдань. Дотепер політика займається більш державними справами громад (комун), що по суті є наслідок імперіялізму аристократії.
Демократія є концепція сучасного світу й життєва норма. Як демократія сама є результат політики на моральних засадах і модерного гуманізму, так вона має бути конечною вимогою політики на таких самих засадах.
Але добре розглянувшись та розібравшись уже в самій основі народовластя й демократії, ми зустрічаємо значні труднощі. Вже Ж. Ж. Руссо казав, що правдивої дійсної демократії ніколи не існувало й існувати не буде. Кажучи це, Руссо мав на оці пряму безпосередню демократію, коли ввесь нарід приймає участь в керуванню своїх справ, властиво чого й був сам Руссо прихильником та ворогом парламентарного режиму. На його думку треба великі держави поділити на дрібні сфедеровані громади (комуни), щоб таким способом весь народ приняв участь у владі. Окрім того, будучи ворогом багацтва, роскошів і взагалі ускладнень цивілізації, Руссо вважав, що всі громадяне мусять бути рівні що-до їхнього соціяльного та маєткового стану. Бо тільки при такому стані й можливо говорити про пряму безпосередню демократію.
Нема сумніву, що для утворення прямої демократії стоять на перешкоді географічний момент і кількість населення. Колись в аристократичній вільній Атенській республіці всі громадяне поміщались на одній горі і всі могли один одного добре чути. Але як бути з сучасними державами? Наприклад хоч би з Сполученими Штатами в Америці? Це неможлива річ навіть для малесеньких держав. Існування прямого урядування надзвичайно трудна річ: бо навіть кількома людьми зможе безпосередньо управляти одна людина? В азіятських, найбільш абсолютних автократіях і то нема прямого уряду, суверен не керує сам міліонами своїх підданців, а при допомозі цілих тисяч своїх емісарів.
Доктрина прямого управління дуже спірна річ. Навіть синдикалісти, вороги парламентаризму, останніми часами заговорили про помилковість їхнього антипарламентаризму.
З ідеєю народовластя звязана проблема централізму й автономізму. Держава мусить складатися й творитися зі зфедерованих громад (комун). Громада й є основна політична одиниця; на центр мусить припадати мінімум влади. Але як з иншими угрупованнями? Сьогодня є досить таких автономних груп, хоч би напр. робітничі корпорації, професіональні організації і т. д.
Практично в наші дні уряд є не що инше, як бюрократія. Бюрократія має багато дефектів, направити котрі нема сили. В Америці був звичай, що з приходом нового президента звільнялися вищі державні урядники й заміщались новими. Тепер і в Америці зреклися цього засобу направлення бюрократії, й вона теж стабілізована в Америці, як і в инших державах.
Найважніша функція бюрократії — судова. І через це нема дивного, що урядники-судді значно більш незалежні, ніж инші. Наколи добре вдуматися, судді є для законодавців певними співдіячами в творенню законів і бувають инколи сильніші за парламент. Судді є також творцями звичаєвого права.
Таке значіння, як судді, набірає й політична частина бюрократичного апарату — і через що й можна говорити, що й бюрократія має велике значіння законодавчого характеру.
