В теперішній час ми бачимо лише скрізь посередній спосіб керування. Це навіть не дивно ні для сучасних демократичних партій, ні для парламентів, які, до речі, не можна тепер уявити без співділання політичних партій та журналістів.
Політичні партії, як доводить соціолоґ Острогорскій, а особливо соціял-демократ Міхельс, чим скорше ростуть в кількості членів, тим легше утворюється партійна олігархія. Олігархія керує завжди де факто, який би там не був режим, чи демократичний, чи аристократичний.
Демократія означає собою народнє правительство. Одначе цього не треба розуміти, як урядовання і панування, а як систему управління, як адміністрацію, що виконує сам народ. Керування справами, адміністрація, є капітальною річчю для демократії. Способи демократичного управління й аристократичного урядування протилежні одне одному.
Що до керування, в нашу епоху від справжньої демократії ми вимагаємо почуття реалізму. Політика не є для нас емпіричним мистецтвом, але в першу чергу наукою. Модерна демократія органічно й в силу потреби обовязково сполучається з наукою. Говорячи це, маємо на увазі таку політику, яка розмірковує, спостерігає і науково досліджує.
Політика в цілому мусить провадитися лише з мотивів моралі — і через це демократія й буває зусиллям, скерованим проти привілеїв і проти насильства. Аристократія по суті є насильництво, а демократія боротьба проти нього.
Крім свободи й рівности, французька революція оголосила й братерство, що означає любов до ближнього, людяність, гуманність, все такі речі, що повстають лише з моральних побуджень, усяка політика може давати добрі наслідки лише при почуттю симпатії та людяности. Ніцше дав нові цінності, і всі вони виключно морального значіння. Це і є суть. Демократична політика має керуватись не лише мотивами реальности, але й моралі. Політика не сміє будуватися на неморальних підставах.
Демократія ставиться проти аристократії властиво із-за її олігархії. Де пани, — там є слуги і раби. Аристократія не обмежується одним пануванням на політичному, соціяльному й військовому полі, вона простирає його й на релігію. Римські плебеї мали инших богів, ніж патриції, цивільний католік має иншу мораль, ніж аристократія (духовенство і ченці). Суть аристократії полягає в ієрархічності організації, як це в армії і в церкві.
Аристократія гидує «детальну» працю, або чорну, як звуть її росіяне — для цього існують раби.
Фундаментом демократії є праця, через що робітники і організуються демократично.
Демократія не є яка-небудь природна річ, вона виробляється в напруженні й праці. Це тільки аристократія природна річ (в спеціяльному значінні).
Важливе є значіння ставлення демократії не тільки до моралі, а й до релігії. Держава і церква з режимом пануючої релігії утворюють теократію. Тісна сполука трону з олтарем не лише гарна формула, а й брутальна дійсність.
З ідеї гуманізму виникла ідея народоправства, яка заняла місце поруч держави і церкви й проти них. Людскість є формація, що вийшла з націй, а не з держав. Держава має багато в собі штучного, історичного, а нація є природна річ. Вага значіння нації полягає в тому, що нації є складові частини людскости.
