Русі. На північному заході рубежі Русі та Волині захищала Дорогочинська волость. Межі в цьому регіоні практично не змінювалися з 1040 — 1047 рр., коли Ярослав Мудрий розгромив мазовецького князя Моіслава і завершив війну з литовцями. В 1145 р. по смерті польської королеви Саломеї молодші Болеславичі самовільно зайняли її уділ під Підліцою, розбили сюзерена Польщі Владислава II. За допомогою волинських військ Владислав «Вигнанець» віддав прикордонний мазовецький замок Візну[1]. Візна на р. Нарев стала крайнім північно-західним форпостом. Важко сказати, як довго належав цей пункт до Волині. Границя, ймовірно, йшла по нижній і середній течіях р. Нарев. У середній течії ріки лежало місто Сурож. Археологічний матеріал дозволяє твердити, що воно виникло не пізніше рубежа XII — XIII ст.[2]Між р. Нарев і р. Нурець кордон прикривав Бельськ. Місто (нині — Бельськ-Подляскі в РП) знаходилось на лівій притоці р. Орля, яка впадає в Нарев. Виникло воно не пізніше XII ст. У 1288 р. володимирський князь Володимир Василькович прикрасив місцеву церкву і обдарував її книгами. Далі межа йшла по р. Нурець, де було розташоване місто Брянськ, до її впадіння в Західний Буг.
Головним опорним пунктом на північному заході був Дорогичин, вперше згаданий під 1142 р., хоча археологічні матеріали свідчать про його розвиток з VII ст. Дискусії про те, що Дорогичин був ятвязькою столицею, не дістали підтвердження археологів, які знайшли тут типово слов’янські матеріали. Біля підніжжя городища знайдено більше 10 тис. свинцевих булл XI — XIII ст. з відтисками князівських тамг, святих, птахів, літер кириличного алфавіту. Тут, певно, була одна з найголовніших митниць на заході Русі. Дорогичинський стіл займали Василько Ярополчич (близько 1180 — після 1182 р.) та його син (до 1192 р.). У цей період Лешко Білий і його брат Конрад намагалися захопити дорогичинські землі. Це їм вдалося, напевно, в 1209 — 1215 рр., коли було захоплене і Побужжя. В середині 1230-х років Конрад передав Дорогичин хрестоносцям. Данило Романович у 1237 р. розбив хрестоносців, повернув собі Дорогичин і прийняв тут королівську корону в 1253 р.
На південь від Дорогичинської волості лежала Берестейська волость. Початки її як окремої адміністративної одиниці сягають рубежа XII — XIII ст. Рішення Витичівського снему 1100 р. позбавило будь-яких надій колишнього луцького князя Ярослава Ярополчича. Старший з племінників великого князя сподівався щось одержати з спадщини Давида Ігоревича. Лишившись ізгоєм, Ярослав спробував силою здобути собі уділ. У 1101 р. берестейське віче проголосило його князем. Король Владислав-Герман пообіцяв йому підтримку, будучи зацікавленим у роздробленні Волині. Але кандидата на берестейський стіл в оковах привезли до Києва, де він мусив дати слово не покидати столиці і не шукати княжого стола. Ярослав порушив слово і знову втік до Берестя. На цей раз його спіймали, коли той
- ↑ Poczet krółow i książąt polskich. — Warszawa, 1980. — S. 84.
- ↑ Jaskanis J. Badania archeołogiczne w woj. Białostockim w latach 1945 — 1963 // Rocznik Białostocki. — 1965. — N 5. — S. 97 — 123; Musienowicz K. Granica mazojwiecko-drehowicka na Podlasiu we wczesnym średniowieczu // Materiały wcześnośredniowieczne. — 1960. — N 5. — S. 187 — 230.
