Сторінка:Проблеми історичної географії України. 1991.pdf/14

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

намагався перебратись у Польщу. Ярослав Ярополчич помер у київській темниці в 1102 р. Цей факт немов би підтверджує думку П. Толочка[1]та інших істориків, які вважають більшість території Волині, в тому числі Берестейське Побужжя, київськими волостями. Але в даному випадку великий князь Святополк Ізяславич більше діяв в інтересах свого сина волинського князя Ярослава Святополковича, як сюзерен Берестейської землі. Те, що Берестейська волость дісталась саме Ярославу Святополковичу, підтверджує активна політика цього князя в Поніманні, де він провадив війни з ятвягами в 1112 — 1113 рр.[2] Базою для цих війн служило Берестейське Побужжя. Згодом берестейські князі були васалами сюзеренів Волині, І крім періоду ослаблення в кінці XII ст., коли на Берестейську волость претендували мінські та пінські князі. В 1209 — 1215 рр. цю територію зайняв Лешко Білий, але вже в 1217 — 1219 рр. волинські князі зуміли повернути собі берестейські землі.

Від Дорогичина до Берестя границя йшла, ймовірно, по Західному Бугу. Територію між ними заступало м. Мельник, заснування якого археологи відносять до XI ст. У 1209 р. місто захопив Лешко Білий, у 1219 р. воно було повернуто до складу Волині. В Мельнику під 1260 р. згадується церква святої Богородиці.

Берестя вперше згадується під 1019 р. Це був важливий торговельний центр на перехресті дніпровсько-прип’ятських і бузько-віслянських шляхів. Дитинець, який займав мис, утворений Муховцем і Бугом, зруйнований при спорудженні фортеці Брест-Литовський. Він був щільно забудований зрубами (житлові будинки займали площу 3,2x4,4 м, господарські споруди — 2,6x3,4 м), в яких підлога була з дощок, печі — глинобитні. Вулиці були мощені. Виявлено сліди розвитку різних ремесел, зокрема ювелірного[3].

Крім міст, на території Дорогичинської та Берестейської волостей знаходилося кілька десятків замків, городища яких збереглися. Від мазовецьких земель у районі р. Нарев і р. Нурець відділяли смуга непрохідних боліт та незаселена територія.

По Бугу межа, ймовірно, йшла до боліт у районі р. Володави. В гирлі р. Володави розташоване однойменне місто, вперше згадане під 1240 р. Це була крайня північно-західна фортеця Холмської волості. У верхів’ях р. Володави, в районі с. Андрієва, знаходився Андріїв, згаданий вперше під 1204 р.[4] Заснування цього пограничного міста можна пов’язати з князем Андрієм Володимировичем, який займав волинський стіл у 1119 — 1135 рр. Далі на південь знаходився укріплений пункт Верещин, згаданий уперше під 1204 р. Це місто локалізують у районі сучасного Уршулина Хелмського воєводства РП. Разом з іншими містами Забужжя Верещин по смерті Романа Мстиславича був захоплений поляками і в 1219 р. повернений Данилом Романовичем.

Далі границя скоріше всього йшла західніше Угровська та Холма по р. Вепр. Угровськ згадано вперше під 1204 р. Місто ло-

  1. ↑ Толочко П. П. Киевская земля // Древнерусские княжества X — XIII вв. — М., 1975. —С. 9 — 13; Толочко П. П. Древняя Русь. — Киев, 1987. — С. 118, карта.
  2. ↑ Полное собрание русских летописей. — Спб., 1841. — Т. 1. — Стб. 290. — (Далі: ПСРЛ).
  3. ↑ Лысенко П. Ф. Работы Брестского отряда // Археологические открытия за 1972. — М., 1973. — С. 363 — 364 — (Далі: АО); Лысенко П. Ф. К вопросу об исторической топографии древнего Бреста // Материалы IX конф. молодых ученых АН БССР. — Минск, 1965. — С. 82. — 87.
  4. ↑ Грушевський М. С.. Історія України-Русі. — Львів, 1902. — T. ll. — С. 608.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Проблеми_історичної_географії_України._1991.pdf/14&oldid=247400