один. Тільки ви й стримуєте мене від божевілля, як ви кажете; ви були моїм янголом-охоронцем, а тепер…»
«Тепер», серйозно сказала міс Лідія, «цей хисткий намір має підтримати ваша честь людини й лицаря та…» провадила вона, одвертаючись, щоб зірвати квітку, «спогад про вашого янгола-охоронця, коли це щось для вас важить».
«О, міс Невіль, коли-б я міг думати, що ви справді цікавитесь…»
«Слухайте, пане делла Реббіа», трохи схвильовано сказала міс Невіль, «ви-ж дитина, я й поводжуся з вами, як з дитиною. Коли я була малою дівчиною, мати подарувала мені чудове кольє, що мені дуже хотілося мати, але сказала: «Що-разу вбираючи це кольє, згадуй, що ти ще не знаєш французької мови». Кольє втратило в моїх очах чимало своєї вартости. Воно стало мені ніби якась гризота, але я носила його й навчилася французької мови. Бачите цей перстень? Це егіпетський скарабей, знайдений, коли вам цікаво, в піраміді. Оця химерна фігура, що здається вам мабуть за пляшку, означає людське життя. На батьківщині моїй єсть люди, що визнали-б цей гієрогліф за дуже влучний. А ось далі, це щит з рукою, що тримає списа — це значить боротьба, бійка. Отже сполучення двох літер становить девіз, що здається мені так можна звязати: Життя єсть боротьба. Не думайте, що я вільно перекладаю гієрогліфи — це один учений розумник мені все вияснив. Так от, я дарую вам цього перстня. Коли вас змагатимуть лихі корсиканські думки, гляньте на мій талісман і скажіть собі, що треба переможцем вийти з борні, куди штовхають вас лихі пристрасті… Та й справді, я не зле проповідую».
«Я думатиму про вас, міс Невіль, і я казатиму собі…»
46
