вона щось забрала в голову. Чую я порох у повітрі. Швидко бите м'ясо буде дешеве в П'єтранері».
Дуже молодим розлучившись із своїм батьком, Орсо мало мав часу, щоб його спізнати. Він покинув П'єтранері в п'ятнадцять років, поїхавши вчитись до Пізи, потім перейшов до військової школи, а Ґільфуччо тим часом носив по Европі імператорські прапори. На континенті Орсо бачив його дуже рідко, і тільки 1815 року він потрапив до полку, де командував його батько. Але незламний щодо дисципліни полковник ставився до сина, як і до инших молодих лейтенантів, тоб-то дуже суворо. Спогади, що Орсо про нього зберіг, були двоїсті. Він згадував, як батько в П'єтранері давав йому свою шаблю, дозволяв вибивати рушницю, повернувшись із полювання, як уперше посадив його, хлопчиська, до родинного столу. Потім він уявляв собі полковника делла Реббіа, що посилав його під арешт за якусь легковажність і ніколи не називав инакше, як лейтенант делла Реббіа.
«Лейтенант делла Реббіа, ви не на своєму боєвому місці, — три дні арешту. — Ваші стрільці стоять на п'ять метрів далі від резерву, — п'ять день арешту. — Ви в кашкеті о дванадцятій годині п'ять хвилин по полудні, — вісім день арешту».
Один тільки раз, при Катребра[1], він сказав йому:
«Дуже добре, Орсо; тільки обережніше».
Зрештою, не ці спогади зринали йому в П'єтранері. Рідні ще з дитинства краєвиди, меблі, що служили його матері, яку він ніжно любив, викликали в душі вир солодких і важких почуттів; крім того, темне майбутнє, що
- ↑ Село в Бельгії, де маршал Ней напередодні Ватерлоо дав баталію англійцам (16 червня 1815 р.).
58
