Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/187

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Після цього відділ ЧК із Винниці негайно виїхав через Літин до Винниці. Мої звідіуни потім довідались, що таку „штуку“ видумали в Винниці чекісти-жидки, мовляв, „дурні ґої“ підуть до чекістів, як мухи до меду, а вони їх у винницькій черезвичайці поріжуть, як курей на шабаш.

Одначе не довго довелося мати спокій. Червоні почали нам ще більше докучати. Мої звідуни підслухали розмову козака Грицька зі Сахнів із його братом, коли я пустив того козака додому, а за ним післав конфідентів. Брат Грицька каже, що... чекісти дають двісті рублів у золоті, коли він застрілить свого отамана. Відомості, які до цього часу подавав через сексотів Грицько, не дають висліду, бо відділ наш трудно зловити. Агент винницької черезвичайки з Сахнів, Пилип Лящук, налягає конче на вбивство отамана. Він день і ніч їздить із большевицькою кіннотою і є посередником між братом Грицька і губ-чекою. Про того агента вже другий місяць мова ішла. Робили ми засідки на нього, вдень приїздили, ночами підкрадались козаки, але не могли зловити: бувший каторжник умів добре ховатись. Російська каторга зробила з нього невловимого агента, який добре давався нам у знаки. Ми з ним зналися особисто, коли я учителював одну зиму в Сахнах. Називався він — як сказано — Пилип Лящук і попав у каторгу за те, що напав був на жида та встромив його голову у керницю,