Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/74

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


За вийнятком мене і моїх козаків, усім київцям це рішення сподобалося. Тієї ночі Бердичівський Повстанчий Комітет перестав існувати. Що ж мені робити? Дружини я не застав у Сопині, бо її повстанчий комітет примістив був десь на хуторі. Відїхати, а дружину залишити без сотика серед чужих людей не можна, а їхати шукати за Марусею в незнаному терені — годі. Але поручник Красота каже, що в м. Прилуці є в нього чимало приятелів. Ми поїдемо до Прилуки, поховаємо там коней і самі перебудемо цих два тижні. Але може переховатися там найбільше кількох козаків. Щож робити з рештою? Кличу всіх своїх козаків і кажу їм, яка погана витворилася ситуація. Я не можу їхати без дружини на Поділля. Найкраще було б козакові з бабою не возитися. Та проте мушу свій обовязок супроти своєї дружини виконати. Небезпек усюди повно. Я можу поїхати на Поділля, можу бути вбитий, а що зробить безпомічна жінка? Тому наказую Грабарчукові взяти з собою всіх подільських козаків у числі 16 кінних і ще цієї ночі виїхати найдальше з бердичівського повіту. Переднюють козаки в калинівськім лісі, а другої ночі будуть уже за рікою Богом у свому районі. Там тепер мусить бути спокій. Грабарчук хай навяже контакт із тими двома групками, які залишились на Поділлі, я зажду тутечки два тижні; не буде тут ніякої повстанчої акції, то негайно приїду иа Поділля,