Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/75

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Хочу, щоб там про мене забули, або принаймні якнайдовше нічого не знали. Зі собою залишаю козака Мандзюка з Майдаиу Голоського.

Попрощались і розїхялись мої козаки в свою дорогу, а я, Красоти й Мандзюк до Прилук, Врешті ми й не прощалися та й не казали, куди їдемо, бо знали з практики, що жде цю околицю, коли комуністи довідаються про розпуск цілого повстанчого відділу. Приїхали ми до Прилук. Тут пор. Красота поховав наші коні зі сідлами. По лівім боці ріки Десни були заможні українські селяни, а по правім зажидівлене містечко, яких багато в Україні, Ми затримались у багатого селянина, який нас годував; вдень ми нікуди не показувалися, цілий час сиділи в клунях і хлівах на сіні. Нудьгували ми дуже. Я попросив селянина поїхати на хутір і привезти Марусю. Треба було їхати мабуть 30 км,, селянин поїхав і привіз мою дружину. Стало якось веселіше. Нас ніхто не видає. Так минуло два тижні. За цей час довідуємося, що червоні карні відділи спалили село Сонин і ще кілька сусідніх сіл до останньої хатн. Пацифікація більшого розміру. Після такої научки калачем ніхто не заманить молодих хлопців до повстанчого руху.

Є чутки, що отаман Пугач навіть не думає збирати нового повстанчого відділу. Має в полі дві бочки спірту, той спірт він і його втаємничені козаки продають, міняють на ковбаси, які