Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/76

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


запивають також спіртом. Сам отаман ховається по стодолах, по гарних паннах учительках, та пише „накази і універсали“ до повстанців „Київщини, Поділля і Волині“. Написане читає своїм поклонницям, які в сьомому небі, що він їх втаємничує у свою революційну діяльність. На жаль, із повстанців ніхто тих універсалів не читав, наказів не виконував...

Була вже друга половина місяця червня. Одного разу козак Мандзюк каже, що він охоче кудись пішов би. Даю йому доручення, щоб відвідав район попалених сіл і побачив деяких повстанців. Пішов. По двох днях вертається і оповідає, що там діється. Повстанці, як тільки большевики в околиці, ховаються по житах, пють, гуляють, нарікають на свого отамана. Одна новина була цікава: найбільше хат спалили й найбільше знущалися над безборонними селянами, перевязані нами большевицькі ранені в бою під Самгородком, яких Пугач випустив на волю. Селяни й козаки пригадали мої слова, які вони чули, коли я звертався до отамана й домагався, щоб усіх полонених із тих і з тих причин треба розстріляти. Може й так села були б спалені, але не в такій кількості і не в такій люті за пониження й рани. Між іншим, ще одно цікаве явище: внаслідок реакції по спаленні сіл, дячки й деякі інші члени Повстанчого Комітету поробилися... агентами бердичівської черезвичайки. Через них у селі