Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/77

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Ротмістрївці, звідки був родам Пугач, син бідної вдови, ледви одного разу червоні не зловили самого отамана Кравченка.

Наш пор. Красота почав нарікати на повстанчу акцію. Каже, що повстання не має рації та виглядів при великій силі червоних, насланих в Україну. Він думає зовсім покинути цей район і податися в свою родинну околицю, десь аж на Херсонщину. Був це тихий чоловік, зовсім не тип активного повстанця. Як начальник штабу свого отамана, він нічого не робив, нічим себе не виявив. Може в душі й був мені вдячний за визволення його в м. Літині, але не видко було по ньому, щоб він розумів, яка йому тоді загрожувала небезпека. Дійсного прізвища Красоти я не знав. На другий день він зовсім нас залишив і десь подався. Від того часу я його не бачив.

В районі села Турбова і Прилук переховувалося перед большевиками кілька повстанців із теперішнього року. Ці повстанці були з відділу підполковника полку Чорних Запорожців Яворського-Карого. Одного дня сидимо ми всі троє в клуні — Маруся, я і Мандзюк. Входить наш господар, а з ним якась заплакана жінка. Ми всі троє якраз говорили про те, що нарешті час і нам подякувати добрячим господарям за хліб та сіль і йти в свою сторону. Адже невідомо куди пішов Красота, може просто до Чека і здає вже реляцію. Можна боронитись перед чекістами,