або інший товар, котрий кожний з нас виробить своєму хозяінови, два або три рази більш варт, як ті нещасні гроші, що хозяін нам платить. Як би діялось по правді, то ми мусіли б мати за день роботи стілько, скілько кожний виробить; на приклад: як я виору десятину поля і скошу хліб і змолочу єго і зроблю усю працю, то, по правді кажучи, увесь хліб повинен бути мій, а не так як оце нам дід Карпо розказували, що, за одну десятину хліба чоловікови приходиться зробити усю працю на трох десятинах. Так само і тут на фабриці. Ми вироблюєм увесь цукор, то він повинен бути увесь наш, а не німців. Тілько тоді пани та фабриканти не наймали би людей, бо не мали би ніякоі користи, та і панів би не було таких дармоідів, бо мусіли б вони усі робити на рівні з простими людьми, що б не вмерти з голоду. Тепер же інша річ. Жид, чи фабрикант платить робітникови, кажім, один карбованець, а має з того карбованців 2 як не більше доходу. А це знов через що робиться? Через то, що робітник завсігда має таку плату за свою працю, щоб він аби тілько як небудь прожив на світі, не вмер з голоду, та і то не
