знявъ шапку, перехрестывся, та якъ крыкне, щобъ усимъ було чуть:
— Царство небесне помершій души! А вамъ, добри люде, канунъ та ладанъ!
Почулы пьяни люде дуракови слова та й сталы сміятьця, а дали пидскочылы де-яки, та зачалы його быть у потылыцю та лаять на всю улыцю. Заробывъ упьять дурный Иванъ! Иде винъ дорогою назадъ до батька, та реве на увесь степъ, якъ бугай. Розсердывсь старый дидъ, що нема зъ дурного Ивана толку, а тутъ уже и вечиръ наступывъ, — такъ и вернулысь воны зъ оранкы додому не йившы!
Сколотыла одынъ разъ маты дуже багато масла, та й послала дурного Ивана на базарь, щобъ продавъ. Узявъ Иванъ горщокъ зъ масломъ та й пишовъ на базарь. Иде та й иде; треба йому було перейты ричку по льоду. Зійшовъ винъ на лидъ, а винъ не дуже бувъ крипкый, та й зачавъ трищать пидъ ногамы, а Иванъ и каже самъ соби:
— Матинко! Якъ же и страшно отутечкы иты! Якъ провалытьця лидъ, такъ я ще й утоплюся! Лучше буду замазувать трищыны та диркы у льоду, щобъ не провалытьця, отъ и перейду на той бикъ.
Якъ надумавъ дурный Иванъ, такъ и зробывъ та чысто усе масло и вымазавъ по льоду; а тоди роздывывся, що продавать уже ничого, такъ винъ и вернувся додому. Прыйшовъ у хату, а маты и пытае:
