Пысавъ козакъ письмо изъ службы до своихъ родычивъ до дому: „Пысано-перепысано, усе до-дила спысано! Козацьке письмо до козака Кулыка Натягайливськои станыци, одъ ридного сына до батька Гарасыма всеныжающее до сырой земли поштеніе! Скильке думаю, стильке й пышу, багацько плавень та ще й комышу и усе состоить благополушно. Стойимо мы на гряныци, въ трьохъ верстахъ одъ станыци, бабы зъ вареныкамы надойилы, а сухаривъ не стае. Кинь у мене здохъ, а я самъ жывъ и здоровъ, а якъ упавъ съ коня, такъ чоботы роспоровъ, та штанивъ давно не маю, того й вамъ желаю! Подайте мени матерынське благословеніе съ того поросяты, що торикъ заризалы! Бо якъ и вамъ звисно, пишовъ я зъ дому холостымъ а теперъ оженывся, такъ неначе я на свитъ народывся! Молода хочъ и ничого, та чорты-батька-зна кому досталась! Одно око выйивъ шпакъ, а другого нема й такъ, одно ухо болыть, а зъ другого гній валыть, а що весела та жартлыва, такъ якъ у петривку кобыла! Граемось що-дня, якъ мали, бигаемо
Сторінка:Півень О. Веселымъ людямъ на втиху! (1906).djvu/26
Зовнішній вигляд