Жыла у його въ доми тильке сестра його ридна зъ хлопцемъ годивъ пьятнадцаты; вона була вдова, бо чоловикъ йійи якъ пишовъ на службу, такъ и не вернувся назадъ: на полковому ученьи упавъ съ коня та й убывся до смерты! Зъ нымы Коровьякъ и заправлявъ свойимъ хазяйствомъ. Прыйшло лито, а за нымъ скоро наступыла и осинь. До Покровы управывсь Коровьякъ на степу, перевозывъ додому солому й полову, зъйиздывъ разивъ зъ два у Азовъ съ хлибомъ, наторгувавъ чымало грошей и задумавъ винъ ціею осинью женытьця.
Багато було у його на прымити у станыци добрыхъ дивокъ, що можна-бъ було йихъ сватать, та тильке знавъ винъ, що воны за його не пидуть, бо хочъ винъ и добрый ставъ хазяинъ та тильке никому зъ дивчатъ винъ не наравывся. Трыкляти дивкы булы дуже переборчыви, а Коровьякъ якъ на те бувъ дуже такы некрасывый зъ выду чоловикъ: голова була красна, борода рыжа, а на лоби та на щокахъ чымало було ряботыння одъ виспы, и яка дивчына не гляне було на його, такъ заразъ и одвертаетьця, або и геть утиче, — не хоче зъ нымъ и балакать. А тутъ ище, якъ на грихъ, стала по станыци ходыть чутка, що Коровьякъ дуже съ цыганамы зазнався, часто коней миняе, та усе куды-сь йиздыть частенько на день або й на два, та не въ день йиздыть, а бильше вечеромъ, або въ глупу ничъ.
