Проте, після їжі христилася сама Одарка Калинівна.
Над вечір повернувся запорошений лікар. Він пройшов у свою кімнату й побачив на столі свіжий жмут квіток.
Лікар понюхав його, і в груди, засмічені пилом та випаринами хвороб, поллялись свіжі, бадьорі струмки. Повні легені набрав він ще раз, і голова йому закрутилася від запашности.
Він поклав квіти й закурив. Потім покликав покоївку та сказав їй:
— Заберіть звідци ці квіти.
Покоївка взяла їх; лікар умився та наробив на завтра півсотні цигарок. Час уже йти на вечірню візитацію.
На подвір'ї його перестрінула сестра Пріся й ображеним тоном промовила:
— Йосипе Мартиновичу, я нарвала вам квіток, в ви звеліли їх прибрати… Хіба-ж так поводяться з подарунками?
Покоївка вже встигла її повідомити про долю квіток.
Лікар спинився.
— Я не хотів образити вас, — відповів він. — Але я не люблю підмальовувати життя. Слабодушність це.
Сестра Пріся була здивована.
— Чудна людина, — подумала вона про лікаря.
Так само гадали й селяни, коли лікар одмовлявся брати гроші та крашанки за лікування.
Сестра Пріся пішла у сад до альтанки, облямованої жовтою акацією. Там її, як і що вечора, чекали. На порозі альтанки сидів начальник най-
