ближчої залізничної станції. Він що-вечора приїздив сюди велосипедом.
Коли Пріся підійшла й засміялася, з альтанки вийшла решта — вчитель місцевої школи, три меткі гімназисти та похмурий вихованець хемічного технікуму. Це був увесь чоловічий комплект сільської інтелігенції.
Начальник станції та вчитель ураз підхопили Прісю під руки й подалися до річки.
Юнацтво йшло ззаду. Техник, як гармата, бухав важкими дотепами, а гімназисти підхоплювали їх і розлягалися реготом.
На одній стежці саду товариство здибало сестру Ганнусю з сином.
Вони тут гуляли, бо Антось мусів полюбити ніч, що накладає на людей сірі непрозорі личини. Товариство мовчки їх привітало.
— Бачили — Гектор і Андромаха? — суворо сказав техник, коли вони одійшли з гони.
Гімназисти зареготали.
— Тіточко Прісю, скільки їй років? — спитав один з їх.
— Двадцять два, — крикнула Пріся й засміялася.
Начальник станції й учитель, кожний зокрема, палко притискував її руку до своїх грудей. Це було таки приємно. Крім того, вони дивились на неї очима, де захована була незвичайна суміш покори й нахабства.
Прісі було легко й весело йти, і вона радісно виставляла груди вперед.
Гімназисти уважно обгорювали справу про сестру Ганнусю. Вони знали, що Антось їй незаконний син, та дивувались, чому вона не пристає до їхнього гурту. Здається-ж, молода й непогана.
