Й Одарчина історія не довга і вся перенята страшною простотою відносин за кріпацького ладу. Наглянув її пан і пішла вона на поталу старому ласунові. А натішившись та награвшись до схочу, він збув її в чужу сторону, де стоптана квітка не довго пишалася. Оксану („Отець Андрій“) од такої долі врятував тільки непослух кріпаків, що силою одбили нещасну дівчину з панських рук і звінчали з коханим парубком, але то ще хто його знає, чи не накололась Оксана на призначене їй в житті терня по шлюбі.
Зате Настя Чайківна („Ледащиця“) сама пішла на все, занедбали і честь свою, і сором дівоцький, аби тільки визволитися з того страшного, під'яремного життя. І їй не було иншого виходу. Жінка, од якої йде оповідання, застала якось Настю, що вона, затулившись руками, ридає-ридає, — аж задихається.
|
— Що тобі, Насте? — питаю. А Чайчиха тільки глянула на дочку, нічого не сказала й сіла. Що тобі? Настя мені в вікно показує, на улицю киває. — Що там голубко? — Там люде! — покрикнула. — Живуть, ходять собі, на Божий світ дивляться, а я отут над чужою роботою пропадаю. — О, пташко! — я вмовляти, — хіба в іх горя немає, в тих людей? — То що горе? Я горя не боюся!… Мені гірш: я не знаю ні горя, ні радощів; я мов камінь тут каменію. |
І нещасна дівчина свідомо пускається на поневіряння, на знущання в тій надії, що хоч за таку ціну зможе купити собі визволення з того тупого животіння. „І знайшла вже я, — хвалиться вона матері, — чоловіка, що мене визволить… Напевне вам говорю, що визволить… Будемо вільні, станемо жити; на самих себе робити, будемо за його Богу молитись… Хоч він тепереньки й зневажає мене і од людей мене не криє, та нехай!.. Я йому, матінко, дякую, я йому, матінко, низесенько кланяюсь у самі ноги“. І хитаючись між надією і зневіррям, Настя зовсім звелася — і дитинку занедбала свою, пити почала, бо „уп'юся я, своє лихо засиплю… А в тверезої лихо обік мене садить, лихо мені в вічі дивиться“. І так міцно у неї до купи стулилася думка про волю з п'яним чадом, що коли сподівана воля таки
