займе. Чуюся на душі й на тілі, що й я живу“ („Інститутка“). Подумаєш — он якого раю молодиця доскочила, а то ж тільки і всього, що чоловік її у москалях, а вона по наймах заробляє. „Служу, наймаюся, заробляю, — каже вона. — Що наша копійка? Кров'ю обкипіла! Та инколи й мені так легко, так то вже весело стане, як подумаю, що аби схотіла — зараз і покинути ту службу вільно. Подумаю такеньки — і року добуду. Якось розважить мене, підможе та думка, що вільно мені, що не звязані руки мої. — Це лихо дочасне, не вішнє, — думаю“ („Інститутка“). І бідолашна молодиця, та й сам автор — це ми зараз побачимо — дуже добре тямлять, що то значить служити — „ледачому годити“, та що це лихо перед кріпацтвом, перед неволею довічною! Думками про волю тільки й живуть кріпаки у Марка Вовчка, надія на неї тільки й держить їх на світі і вони готові здобути її всякими способами — то просто втікаючи од панів, як Назар („Інститутка“) то набиваючись під московську шапку, як Прокіп (теж), викупаючись, як Яків Харченко („Викуп“), занапащаючи все життя своє, як Настя Чайківна („Ледащиця“). На що вже, здається, лихо було — некрутчина за старих порядків („Два сини“), а й вона кріпаки не лякала і часто була навіть бажаною через те, що визволяла од ще гіршого лиха — кріпацтва. От Прокіп („Інститутка“) не видержав, зняв руку на панію і коли, дожидаючи кари, жінка бідкується над ним, усі його думки там, коло жаданої волі.
|
— Що ти починив, мій голубе? Що ти сподіяв? — говорю йому. — А що я сподіяв? Будеш вільна — от що! Будеш вільна, Устино! — Воля, — кажу, — та без тебе! Так мені гірко стало. Воля! — покрикне він, — воля! Та на волі і лихо, і напасть — ніщо не страшне! На волі я гори потоплю! А крепаку хоч як щаститься, усе добро на лихо стане. |
А як вивели Прокопа з прийму, то був він „веселий, як на Великдень“. Стара
