Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/100

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

80


И спиниў-ся на березѣ,
 Головочку склониў
И тяженько задумаў-ся,
 И сльози не врониў…
Румяноє лице зблѣдло.
 И губи зівяли
Серце єго в горованю,
 И душа в печали;
И кленучи сам собою
 Взяў-ся нарѣкати:
„Проклятая розлучнице!
 На що свѣт вязати!?
Розігнала-сь дрібні дѣти…
 На що-сь мя зводила?!
Через тебе лишиў милу.
 Ти мя спечалила —
Буў-ѣм тобѣ все вѣрненькій
 Згадуваў гадочки —
Все пропало, минуло-сн,
 Заростут стежочки.
Ти не була менѣ щира
 К собѣ-сь принаџала,
Як роздаў-ѣм срѣбло. злото,
 З мене-сь ся смѣяла. —
У грудь нинѣ роспукою
 Печаль ся копає,
Ах змарнѣў-єм, почорнѣў-єм
 Серце ми ся крає! — —
Чи я хоџу, чи я ляжу
 Житьом проклинаю,