92
відойти може на двайцять кроків — „Семеньку!“ кликнуў, відчинивши оконце. — Семенько як стояў поскочиў ид дворови, „скакай, казаў менѣ, домѣў, я духом приспѣю.“ —
Уже зступаў-єм к долинѣ, маў-єм скрутити по за високу могилу Татарскую, оглянуўши-ся назад себе, взрѣў-єм, сила при вечерній мрацѣ доглянути льзя було, Семенька; спізнаў-єм го по легких ногах, спускати ся вискоком ко старому крутому шляхови, що то о ним так много старі повѣдают люди. — Куда єму шля, не знаю и не вгадаю; що-сь то лихого буде, лисиця мя перебѣгла, та й ворон на хрестѣ сѣм раз закракаў. — Але док житя ми стане не забуду того Козака з бандуркою и густокрутою бородою, котрою дакуда сивий кудаў-ся волос, як верг на мене чорним соколим оком, якби гранею мя обсипаў; — він тогди саме, колисмо ступили на поріг свѣтлицѣ у дворѣ кінчиў спѣванку тими словами:
— — — — з татарской неволи
Конець моєй пѣсни, конець и недоли. —
Сонце спочило — смеркло-ся — тиха пітьма насѣла тихі та ускі звори, вѣтер
