93
буйний осѣнний метаў хмарами від верха до верха, и гнаў споловѣлим листьом з гір в темні роздоли, то знов під круту стремену, скриплячи голими гѣлями відвѣчной дубини мовь величаючи ся своєю лютостію, а ругаючи-сь з ѣх недуги; звѣрь шелепотѣў чагарами за жиром, чясами воўк голодом пертий дивими завиў голосами, перѣсті опеки, закляті над безвѣстями стояти, здавали-ся при настиглій нічній мрацѣ проживати, та своѣ мѣняти становища, проходячи-ся мовь нічні мари, — бо як то кажут „у страха великі очи. Смѣло ступаў відважний Семен по круглім грехотѣ, и по розметаних костьох, переступаў колоди підносячи високо ноги, и з притиска ѣх ставляў, щоб го яка мара не підбила; чорна пітьма го за очи хватала, скоро взрѣў тумани по корчьох, волосє му горою ся звело, кров ся стинала, а страх за серце якби мертвець зимною ймаў рукою, а не лзя казати, щоб не маў відвачи, бо ся не раз добре довело, — але з маленька чуваў о заклятих дѣвицях, о скамѣнѣлих лицарях о недоступленних про змиѣ райских птицях — то о однооких Татарах, людоѣдах, великанах, и о многих инчих лихих духах; — а скоро то всьо стануло на умѣ ройом (а чяс, ніч темна, и мѣстце, гори дебри и чагари по тому були)
8
