яка сплине від царя росийского, — а молоді власними силами бажали здобути нашому народови красшу долю, — то „москвофільску“ партию тодї звали також „старорускою“, а нашу партию „„молодою“.
„Старорусини“ вправдї були в блудї, але в душі не були нечесні. Вони завсїгди уживали своєї рідної мови, тілько писали етимольоґією тому, бо і Росияни так пишуть. Богато з них з часом нарозуміло ся, пізнало свій блуд і „вступило на путь праведних“, себ то повернуло до нас. Богато ще поверне, як переконає ся, що по нашій сторонї правда.
Але в послїдних часах в Галичинї і на Буковинї повстали инакші москвофіли і з иншими цїлями, а стало ся се ось як:
Московский цар дуже захланний. Єму ще за мало тих великих країв, які давить під своєю рукою; — він хотїв би ще дістати Галичину і Буковину. Отже скликав він нараду, як би ті наші краї дістати в свої руки. Рада в раду — вкінци урадили так: Московскі князї, пани і правительственні люди заснували товариства („общества“) для ширеня росийщини між нашим народом і удержуваня росийских шпіонів.
Всюди найдуть ся такі люди, що за гроші і рідну маму продадуть. Отже такі запроданцї найшли ся і у нас. В Галичинї їх більше, а на Буковинї ледво кілька. В Галичинї між ними веде верх адвокат др. Дудикевич (якого називають всюди „росийским амбасадором“), а на Буковинї панотець Богатирець.
Сей панотець видавав в Станівцях горішних (на Буковинї) ґазету „Православную Русь“. Він поїхав разом з иншими кацапами до Росиї аж до Москви та Петербурга, щоби єднати ся з ними. Самі росийскі часописи писали, що Богатирець перед Москалями і московским правительством дуже нарікав на австрийскі порядки, хвалив росийский лад, жалував за тими часами, коли то частина Га-
