близько Стародуба, сотню Шептаковську, що займала багато сіл и земель, а полковникам, котрі з ним приіхали, надали дворянство. Щоб догодити Москві, Брюховецький сам заявляв бажанє знищити місцеві привилеі краю: так на приклад подавав він раду знищити привилеі украінських городів, впевняв, що міщане тягнуть на польску сторону, що між ними бідні висиляються податками и підводами, а купці и богачі коштом бідних багатіють; раяв помножити московських воеводів, завести орендарську продаж горівки, зробити спис народу, установити на московський лад митарів и прислати митрополита з Москви, замість виборного вольними голосами. По повороті в Украіну с початком 1666 р. Брюховецький через усё то опинився в неприязних взаєминах до цілоі Украіни. Козакам не сподобалось ёго вивисшенє в боярство. „В нас перше бояр не бувало, — говорили вони: — через ёго в нас усі вольності запропащуються“. Полковники поставлені дворянами, боялися показати перед козаками, що цінять новонабуте достоінство. Оден з них говорив: „Міні дворянства не треба, я по давному козак!“ Єпископа Методия роздражнило предложенє, щоб посилати митрополита з Москви; украінське духовеньство поділяло ёго невдоволенє. Роздражненє змоглось, як приіхали нові московські воєводи на всі значні городи*), и з ними вояки; Брюховецький прохав, щоб іх було більше; приіхали переписні, стали списувати всіх людий по городах и селах и накладати данину. В городах з міщан настановили митарів, щоб зберали царські доходи. Москалі стали погано обходитись з людьми: „Полтавський воєвода — жалувались козаки — лає нас поганими словами (що найбільш дражнило Украінців); коли хто прийде до ёго — плює на того, каже солдатам бити в карк…“ В багато місцях жалувались на великі драчки, на насилє и грабіж, на зневагу жінок и дівчат и т. и. Сам гетьман був вельми користолюбний, жорстокий и надіючись на захист Москви, не знав границь своій самоволі; ёго полковники були також напасні и грабежливі. Народ не довго терпів; повстало зворушенє разом в кількох городах, стали убивати московських вояків. В Переяславлі вбили козацького полковника Єрмоленка, спалили город, позабивали вояків; сам царський воєвода ледво спасся. На Брюховецького загально обурились; росширилось бажанє вступити під власть Дорошенка.
