Новий гетьман лівобережноі Украіни, Многогрішний, не визначався здібностями, а народ ёго не любив; до того ж ще він запивався и по пяному допускався всіляких нечемностей. Ёго рідний брат, Василь, назначений чернигівським полковником, був також чоловік буйний, роспустний, звісний с того, що бійкою загнав жінку свою в могилу, за що носив на собі церковну клятву. Власть гетьмана не простиралася на всі області Украіни, що мала бути під ёго начальством. Полки: лубенський, гадяцький, прилуцький твердо стояли при Дорошенку; переяславський полк також стояв з ними одностайно, та потім — полковник Дмитрашка Райча, молдавський виходець, пристав с своім полком до Многогрішного. Дорошенко силкувався, яким би се ні було робом, удержати цілу Украіну під своєю властю, писав неустанно универзали, впевняв Украінців, що усуне всякі суперечки и стоятиме одностайно за погибаючою отчиною. Між тим він усе приязно відносився до Москви, визволив на царську просьбу московських полоненників, неустанно зносився то з Москвою через післанців, то с киівським воєводою. Усе була в ёго одна и та сама мова, хоч и в ріжних формах; змисл іі був такий: най московський государ возьме цілу Украіну під свою верховну власть, виведе своіх воєводів и лишить козаків обох сторон Дніпра під начальством одного гетьмана; заразом Дорошенко прямо висказував перед царськими послами, що він с конечності віддається султанови и приведе турецькі сили на Поляків. Московське правліннє, зберегаючи договор с Польщею, вговорювало Дорошенка, щоб лишився вірним Польщі; таким способом воно піддержувало те саме роздвоєнє Украіни, против котрого так боровся Дорошенко. Обставини поставили Дорошенка в трагичне положенє: він бажав, подібно як Хмельницький, своій отчині цілості и самостійності и заразом уважав, що годі обійтися не признавши над собою власті якого небудь володаря; він давав перед власті московського государя, та мимо волі мусив виступати неприязно проти Москви и лічитися до найлютійших іі ворогів. Ёму приходилося боротись разом и с Польщею и з Москвою; сёго мало: ёго ждала ще боротьба зо своіми. Запороже не хотіло підлягати ні Дорошенкови ні Многогрішному; там вибрали иншого гетьмана Суховієнка, котрий прикликав Татар и вступив у володіня Дорошенка. Шість полків*) піддалось ёму. Дорошенко був на краю свого упадку и
