тивні. Збільшений досвід дитини дав більшу ясність і певність її судженням, відповідно до розвитку уваги та памяти. Виховання мусить розвивати правильні судження, даючи конкретний матеріял для спостережень і логічно їх направляючи, даючи теми для порівняння, класифікацій, для пояснень відносин між річами та з'явищами. Треба привчати знаходити протилежности й схожости, треба, щоб дитина привчалася сама керувати своєю волею, щоб вона не звикала підлягати в своїх думках чужому авторитетові. Від учителя тут потрібно багато такту та розсудливости, щоб не впливати на учнів суггестією. Треба рахуватися з віком дитини і не вимагати від неї того, чого вона по свойому розумовому розвитку не може дати. Так, напр., у дітей довго не складається здібність до обміркування, до логічних висновків. Мейман каже, що вони розвиваються в 14 літ, але чимало спостережень виявляють це і в малих дітей. У звязку з загальним духовним характером дитини і розумові її здібности приймають ріжні нахили й напрямки — з чого визначаються ріжні типи мислення, на що кожний виховач і вчитель мусять звернути увагу. Ці типи можуть бути: спостерігаючий, описуючий, емоціональний, об'єктивно науковий, суб'єктивно мистецький, теоретично абстрактний, практично-технічний. Розуміється, ці типи не існують завжди в чистому виді, є також багато тинів мішаних. Дуже тяжко для дитини складати певні означення. Певні і ясні означення не легка праця і для дорослої людини, а дитина довший час цілком безпорадна перед таким завданням. Ми бачили, як Паола Ломброзо, цікавлючись розвитком мови, да-
