вала дітям питання про ріжні речі — телеграф, пароплав, цитрину т. и. і одержувала цілком неясні означення. І тільки згодом, коли діти краще ознайомлювалися з річами, їх означення ставали певніші та виразніші. Перші означення завжди предметові. Американський психолог Барнес зібрав 37,156 означень від 2000 хлопців та дівчат в роках 6–15. Переважна більшість серед цього діяльних означень виявляє в дітях найкраще розуміння діяльности предмета; та чим старші діти записувалися, тим більш давалося й ипших предметових ознак. Це зростання можна висловити в таких відсотках (від 6 до 15 літ): перевага ознак діяльности — 79 %, 67 %, 63 %, 64 %, 57 %, 44 %, 44 %, 34 %, 38 %, 31 %. Це дає педагогам вказівку, що всі уяви діти приймають краще, як що це звязано з яким рухом, з безпосередньою діяльністю (екскурсії, ручна праця). Метою навчання не може бути абстрактність, вона лише допомагатиме дітям додавати остаточний синтетичний зміст в знання, в розуміння того конкретного, що їх оточує. Словесний вираз виступає, як великий пособник, помагач для певного мислення, і чорез це треба вимагати від учнів завше ясних виразів, бо що ясно стоїть в розумі, те ясно й у вислові. Цьому добре сприяє математика, особливо геометрія, в ній єднається конкретне з абстрактним, і це дитина приймає лекше. У кожної дитини є своє групування свого знання, треба додати їй логічної систематизації, і для цього мають значіння предметні лекції: тут дитина навчається збірати всякі прикмети предмета і після детального аналізу, шляхом правильно складеної катехізації, доходить до логічного
