Локка психологія ще не давала досить гарних засобів для зрозуміння дитячої душі. Перші найкращі спостереження дали лише Руссо, Песталоцці та Фребель на початку XIX віку. Руссо перший будує все виховання на природі дитини. Він каже: «Ми не знаємо дітей. Любіть їх, ставтеся уважливо до їх розваг, ігр, до їхніх ріжних інстинктів; хай діти довший час залишаються дітками з своїми власними думками та почуттями.» Це відкриття дитини, її відокремлености від дорослої людини має не меншу вагу, як і наукове спостереження Галілея, що не сонце ходить навкруги землі, а земля навкруги сонця. Не сама дитина має пристосовувати себе до наших методів, а навпаки: наші методи мають бути пристосовані до кожної дитини. Руссо дав цей принцип, розуміючи його теоретично; слідом за ним практично його з'ясували Песталоцці та Фребель; вони ставилися з великою ласкою до дітей і любов до них вважали за найкращий спосіб, щоб їх знати й розуміти. «Душа дитини», казав Фребель, «скарбовна скринька; ключ від неї в любови матері». Але одної любови для науки мало, — потрібне певне знання, що грунтувалося б на науково проведених спостереженнях та дослідах. Тільки з розвитком науки природознавства, біології та антропології, психологія дитини могла стати на певний науковий грунт. Перші питання за дитячу психологію були порушені лікарями; в 1787 році вийшла праця Тідемана «Спостереження над розвитком духовних здібностей дитини», в якій подана коротка біографія двох перших років життя дитини, дуже детально обслідувані всі процеси духовного розвитку
Сторінка:Русова. Нова школа соціяльного виховання. 1924.djvu/14
Зовнішній вигляд