духовними силами. Щоб зрозуміти дитину, треба її знати і знайти шлях для впливу на її розум і почуття. Що може бути сумніше, як дитина, що серед рідного оточення залишається незрозумілою. Крім того, досліди вказали нам, що сили дитини формуються дуже поволі, що ми не мусимо перебільшувати змогу дитини розуміти нові приймання, складання нових уяв. Ці ж досліди виявили значіння ріжних періодів в розвиткові дитини і виказали нам, що всяка дитина формується під впливом спадщини, природніх індивідуальних рис та свого фізичного й соціяльного оточення.
Кожна дитина має подвійну спадщину: расову і родинну. Як з біологічного боку кожний нерв, кожний мяз, кожний орган має свою історію послідовного розвитку, так і з духовного боку — кожна емоція, думка, почуття виробилися на протязі віків расовими та індивідуальними зусиллями. Спадщина зміцняє расу, повторює тип, дає грунтовні риси для природнього розвитку індивідуальности. Колись такі ідеалісти, як Руссо, казали: «Всі люде сотворені рівними й вільними.» Біологи та сучасні антропологи кажуть навпаки: «Всі людо народжуються неоднакові і звязані спадщиною». Ст. Холль справедливо каже, що дитина є продукт минулого і пророкування майбутнього. Вона є продукт раси, на тлі якої й розвивається та чи инша індивідуальність. Як з біологічного погляду дитина в свойому ембріональному розвиткові проходить ріжні
