стадії животнього життя, зоологічну еволюцію, так і з боку розуму сучасні психологи визначають тісний звязок між тілом і душею, визнають розум, як продукт довгої культурної еволюції людности. Це так звана генетична теорія, що визнає дитину, яко продукт антропологічного розвитку, приналежности до тієї чи иишої раси, нації, під впливом тієї чи иишої климатичної зони, тієї чи иншої місцевости (низина, ліс, горе, море, степ). Мозок сучасної дитини від самого її народження не уявляє такої tabula rasa, яку признавав філософ Локк у XVII віці. Він має такі борозди, що проторилися в людському мозкові від ріжиих приймань і вражінь на протязі віків культурного поступу. Біогенетичний закон каже: «Кожний організм в свойому розвиткові повторює в коротких рисах всі ті форми, що пройдені попередниками від самого початку їх роду.» Але цей закон ще не досить обгрунтований науково, йому бракує спостережень. Відомий німецький педагог Лай ще ставиться до цього з деякими сумнівами до постійної еволюції людського розуму й питає, чи серед сучасної людности може хто і душею й розумом визнати себе вище Моїсея, Сократа, Аристотеля? Лай звертає нашу увагу і на те, що чимало низчих рас, здибавшись з культурою, виявляють справжні здібности до науки. Але думка про деякий паралелізм між розвитком дитини й людности висловлювалася ще в давні часи класичними письменниками: Лукрецієм, Діодором Сицилійським і др. В наші часи відома педагог Паола Ломброзо каже: «Дитина є маленький, стислий образ усіх стадій еволюції людини, еволюції, якою керує головний закон
